1.1. Завданнями кримінального процесу є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінальної справи, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінальної справи була застосована належна правова процедура.
1.2. Цей кодекс є основним законом, який регламентує процес роботи правоохоронних органів та їх взаємодії з громадськістю.
1.3. Кожен правоохоронець зобов’язаний знати та дотримуватись цього кодексу.
1.4. За порушення статей цього кодексу кожен правоохоронець, незалежно від його звання та посади може отримати дисциплінарне стягнення, починаючи від усного попередження та закінчуючи звільненням з посади.
Стаття 2. Поняття та стадії кримінального процесу
2.1. Кримінальний процес — це врегульована законом система дій і правовідносин слідчого, дізнавача, прокурора, слідчого судді, суду, а також інших учасників (підозрюваного, захисників, потерпілих та інших), яка пов’язана з досудовим розслідуванням і судовим провадженням кримінальних правопорушень, що має своїм загальним об’єктом фактичні обставини, встановлення яких дозволяє відповісти на запитання про винуватість (невинуватість) особи і вирішити інші завдання, що поставлені перед кримінальним судочинством.
2.2 Стадії кримінального процесу:
1) Перша стадія, Порушення кримінальної справи — сукупність дій, необхідних для відкриття кримінальної справи, до цього входить: Зміст кримінальної справи, Рапорт про виявлення ознак злочину, Постанова про порушення кримінальної справи;
2) Друга стадія, Досудове розслідування — стадія кримінальної справи, яка починається з моменту постанови про відкриття кримінальної справи і закінчується закриттям кримінальної справи;
3) Трета стадія, Судове провадження — кримінальне провадження у суді, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, виконання судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.
2.3. Архів Кримінальних Справ — онлайн-архів, куди вносяться відомості про відкриті та закриті кримінальні справи.
Стаття 3. Етапи досудового розслідування
1. Відкриття кримінальної справи;
2. Збір перших доказів;
3. Проведення слідчих (розшукових) дій;
4. Проведення експертизи;
5. Визначення підозрюваних;
6. Передача справи до прокуратури.
Стаття 3.1. Термін дії правопорушення
3.1 Термін дії правопорушення сягає 60 діб (2 місяці). Після спливу терміну давності, особа звільняється від відповідальності.
Стаття 4. Учасники досудового розслідування
4.1. Прокурор — це особа, яка виконує функцію нагляду, керівництва слідством, підтримання обвинувачення в суді та представництва інтересів громадян чи держави.
4.2. Слідчий — це службова особа, уповноважена в межах своєї компетенції здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень, виконувати доручення та вказівки прокурора в письмовій формі. забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального провадження.
4.3. Підозрюваний — це особа, якій в порядку передбаченому цим кодексом вручено повідомлення про підозру або затримано на місці подій.
4.4. Свідок — це особа якій відомі або можуть бути відомі обставини що підлягають доказуванню під час кримінального провадження і яка викликана для давання показань.
4.5. Потерпілий — це особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди.
4.6. Адвокат — це юрист, що надає професійну правову допомогу учасникам правовідносин. Він може надавати допомогу як потерпілому або свідку так і підозрюваному, обвинуваченому. Адвокат може бути як державним так і приватним.
4.7. Експерт — особа, яка уповноважена проводити експертизу матеріалів кримінальної справи.
Стаття 5. Перелік слідчих (розшукових) дій
1. Допит;
2. Обшук;
3. Експертиза;
4. Рейд.
Стаття 6. Поняття допиту, його види та форми
6.1. Допит — це слідча дія, яка проводиться органами досудового слідства, а за дорученням слідчого або прокурора - оперативними підрозділами, з метою встановлення фактичних обставин кримінального провадження. Мета допиту полягає в отриманні повних і об’єктивних показань що відображають дійсність, ці показання є джерелом доказів.
6.2. Дача завідомо неправдивих показань допитуваним карається законом.
6.3. Виклик особи на допит може здійснюватись напряму, в реальному часі або після попередження особи через електронний виклик на допит зі встановленням часу та дати.
6.4. Види допиту: допит свідка, допит потерпілого, допит підозрюваного.
6.5. Форми допиту: вільна розповідь, питання-відповідь, змішана форма.
6.6. Підготовка до проведення допиту: час, місце проведення, учасники допиту, формування предмета допиту, вивчення особи допитуваного, підготовка питань.
Стаття 7. Права та обов’язки допитуваного
7.1. Особа, щодо якої здійснюється допит має право:
1) На присутність адвоката під час допиту;
2) Не свідчити проти себе або своїх близьких;
3) На отримання інформації щодо причин та підстав виклику її на допит;
4) На отримання інформації щодо її у ролі у кримінальній справі (Свідок/Підозрюваний);
5) На оскарження після закінчення допиту незаконних дій співробітників щодо себе;
6) Підозрюваний має право знати у чому він підозрюється/звинувачується;
7) Підозрюваний має право відмовитись від дачі показань та відповідей на запитання, в такому разі особа яка проводить допит повинна негайно його зупинити;
8) Вимагати 5-ти хвилинну перерву один раз за допит, для особистої розмови з адвокатом.
7.2. Особа, щодо якої здійснюється допит зобов’язана:
1) Відповідати на запитання тільки правду, дача завідомо неправдивих показань карається законом;
2) Максимально ясно та чітко давати свідчення.
Стаття 8. Правила проведення допиту
8.1. Обов’язкове фіксування шляхом складання протоколу та відеозапису допиту.
8.2. Допит не може тривати довше 60 хвилин.
8.3. Підозрюваний має право відмовитись від допиту.
8.4. Свідки/Потерпілі не можуть відмовитись від допиту.
8.5. Особи, присутні на допиті визначаються слідчим або прокурором.
8.6. На допиті можуть бути присутні: допитуваний, особи які проводять допит, адвокат допитуваного, інші люди за рішенням слідчого/прокурора.
8.7. У разі порушення правил допиту отримані під час нього докази втрачають чинність.
8.8. Заборонено погрожувати підозрюваному покаранням, у випадку його лжесвідчення.
8.9. Заборонено тиснути психологічно при допиті на підозрюваного, свідка, тощо.
Стаття 9. Поняття поверхневої перевірки
9.1. Поверхнева перевірка — це превентивний захід зі здійснення візуального огляду особи, проведенням по поверхні вбрання особи рукою, спеціальним приладом або засобом, візуальним оглядом речі або транспортного засобу.
2. Правоохоронець або військовослужбовець може здійснювати поверхневу перевірку речі або транспортного засобу:
1) якщо існує достатньо підстав вважати, що в транспортному засобі знаходиться правопорушник або особа, свобода якої обмежується в незаконний спосіб;
2) якщо існує достатньо підстав вважати, що в транспортному засобі знаходиться річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров’ю такої особи або інших осіб;
3) якщо існує достатньо підстав вважати, що річ або транспортний засіб є знаряддям вчинення правопорушення та/або знаходиться в тому місці, де може бути скоєно кримінальне правопорушення, для запобігання якого необхідно провести поверхневу перевірку.
Стаття 10. Правила проведення поверхневої перевірки
10.1. Для проведення поверхневої перевірки не потрібен ордер, але повинні бути підстави.
10.2. Обов’язкове фіксування шляхом відео/фото запису процесу.
10.3. Поверхнева перевірка здійснюється виключно через команду /try (Максимум 1 раз).
10.4. Під час проведення поверхневої перевірки співробітник зобов’язаний повідомити особі про причини застосування до неї цього заходу.
10.5. У разі порушення правил поверхневої перевірки отримані під час нього докази втрачають чинність.
Стаття 11. Поняття обшуку
11.1. Обшук — це слідча (розшукова) дія примусового характеру, яка полягає у цілеспрямованому обстеженні приміщень, будівель та ділянок місцевості, що перебувають у віданні обшукуваного або організації чи установи з метою виявлення, фіксації та вилучення знарядь кримінального правопорушення, зброї, предметів і цінностей, здобутих злочинним шляхом, документів та інших об'єктів, що мають значення для кримінального провадження, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб і їх затримання.
11.2. Залежно від характеру об’єктів обшуку можуть бути названі такі види:
1) обшук приміщень: житлових, нежитлових, державних установ;
2) обшук ділянок місцевості;
3) обшук особи;
4) обшук транспортних засобів;
5) обшук комп’ютерних засобів.
Стаття 12. Правила проведення обшуку
12.1. Обшук проводиться виключно після отримання судового ордеру.
12.2. Для отримання ордеру мають бути вагомі підстави та докази.
12.3. Обов’язкове фіксування шляхом складання протоколу та відеозапису обшуку.
12.4. Обшук особи можливий виключно якщо вона підозрюється у скоєнні злочину.
12.5. Під час проведення обшуку співробітник зобов’язаний повідомити особі про причини застосування до неї цього заходу.
12.6. Протокол обшуку повинен бути внесений до кримінальної справи.
12.7. Обшуки поділяються на 2 типи:
12.8. У разі порушення правил обшуку отримані під час нього докази втрачають чинність.
Стаття 13. Поняття та правила затримання
13.1. Затримання — це захід забезпечення кримінального провадження, а також тимчасовий запобіжний захід, який обирається органом досудового слідства чи органом дізнання в разі нагальної потреби запобігти злочину чи припинити його і який полягає в тому, що особа, яка затримується, позбавляється волі на обмежений термін.
13.2. Під час затримання кожен співробітник, який його проводить повинен вести відеофіксацію на якій має бути видно скоєння злочину затриманим та процес самого затримання. У разі відсутності відеофіксації з боку співробітника, тобто доказів затримання - воно вважається незаконним і має бути припиненим.
13.3. Співробітник, який проводить затримання зобов’язаний провести його якомога безпечно, тобто без необхідності не використовувати тайзер, інші нелетальні засоби або летальну зброю.
13.4. Підстави для затримання цивільної особи:
Стаття 14. Правило Міранди
14.1. Правило Міранди — це юридична вимога, згідно якої під час затримання затримуваний повинен бути повідомлений про свої права. Правило Міранди: “Ви маєте право зберігати мовчання, все, що ви скажете може і буде використано проти Вас. Також Ви маєте право на один телефонний дзвінок та на адвоката. Якщо він Вам буде необхідний, він буде для Вас запрошений. Вам зрозумілі Ваші права?”.
Стаття 15. Права затриманого
15.1. Затриманий має право на один телефонний дзвінок, максимальна довжина якого не може перевищувати 5 хвилин.
15.2. Затриманий має право на державного адвоката. Якщо затриманий зробить відповідний запит на державного адвоката, то особа, яка проводить затримання, зобов'язується у суворій формі, викладеній нижче, запросити державного адвоката.
Цей запит здійснюється через міжфракційну хвилю. Склад запиту повинен включати безпосередній запит державного адвоката, місце, куди було доставлено затриманого.
15.3. Затриманий має право на приватного адвоката, якщо останній отримав свідоцтво у Єдиному реєстрі адвокатів України. В такому випадку, час на приїзд - 15 хвилин.
15.4. Затриманий має право на конфіденційну розмову зі своїм адвокатом. На конфіденційній розмові між затриманим та адвокатом можуть бути присутніми лише перелічені вище особи, за винятком випадків, коли затриманий виявляє бажання про приєднання до їх розмови 3-х осіб. Адвокат не має права поширювати, без згоди затриманого, суть та склад розмови.
15.5. Затриманий має право зберігати мовчання протягом усього процесу затримання. Ніщо не може і не зобов'язує його свідчити проти себе та своїх близьких.
Стаття 16. Правила затримання державних службовців
1. Державними службовцями (службовцями) є особи, на яких покладається безпосереднє виконання функцій держави на відповідній території, у конкретній галузі державного управління. До державних службовців відносяться співробітники ВРУ, МР Д, СБУ, НПУ, ДКВС, ЗСУ, ДСНС, МОЗ.
2. Якщо під час затримання правоохоронець отримав інформацію, що затриманий є державним службовцем він зобов’язаний повідомити його керівництво про факт затримання, використовуючи міжфракційну хвилю.
3. Для затримання будь-якого державного службовця співробітник який проводить затримання повинен мати вагомі підстави та докази кримінального порушення.
4. Керівництво затриманого (9+ ранг) може бути присутнім та виступати стороною захисту, в незалежності від присутності адвоката на місці.
5. Для арешту будь-якого державного службовця необхідно спочатку відкрити кримінальну справу та подати клопотання про арешт.
Стаття 17. Поняття арешту
1. Арешт — це вид запобіжного заходу що являє собою тримання особи, яка підозрюється в скоєнні кримінального правопорушення в ізоляторі поліцейського відділу (ІТТ).
2. ІТТ - Ізолятор тимчасового тримання.
3. Всі візити до осіб, що тримаються в ізоляторі повинні проводитись під наглядом правоохоронців.
Стаття 18. Процедура арешту підозрюваного
1. Арешт цивільної особи може проводитись без клопотання на арешт, але співробітник який провів арешт повинен зберігати докази кримінального порушення протягом 3 днів.
2. Для арешту та поміщення цивільної особи в ізолятор обов’язково повинні бути виконані наступні кроки: встановлення особи затриманого, зачитування Правила Міранди, обшук на наявність небезпечних предметів перед заведенням до ізолятору.
3. Арешт державного службовця здійснюється виключно після відкриття кримінальної справи та подання співробітником, який проводить затримання - клопотання на арешт.
4. Співробітник, який проводить затримання державного службовця повинен відпустити затриманого до моменту схвалення клопотання на його арешт.
Стаття 19. Поняття експертизи
1. Експертиза — це розгляд, дослідження експертом-фахівцем якихось справ, питань, що потребують спеціальних знань. Експертом під час проведення експертизи може виступати особа, обізнаність якої у необхідному питанні не має сумніву. Наприклад, патологоанатом з фракції МОЗ може виступати у кримінальній справі як експерт для проведення розтину тіла, що допоможе слідству визначити причину смерті: *click*
Стаття 20. Правила проведення експертизи
1. Обов’язкове фіксування шляхом складання протоколу та відео/фото запису експертизи.
2. Експертом обов’язково має бути непричетна та неупереджена до відповідної кримінальної справи людина, її висновки повинні базуватись на особистих знаннях та практиці.
3. Перед проведенням експертизи, експерт повинен ознайомитись з кримінальною справою щоб мати загальну картину.
4. Експертиза повинна бути максимально наближена до того, що відбулось. Наприклад, якщо є відео/фото доказ як, від чого і коли померла людина - заборонено відігрувати інакше.
Приклад, як робити не треба:
- Перед експертизою слідчий показав експерту відео, як людину застрелили
- Експерт провів експертизу, але відіграв що людина померла від утоплення
5. Якщо відео/фото доказу немає тоді для правильної відігровки РП експерт відштовхується від показань свідків та слідчих, відтворюючи картину подій.
Стаття 21 . Передача справи до прокуратури
1. Після арешту підозрюваного слідчий орган зобов'язаний подати клопотання на передачу справи до прокуратури.
2. Прокурор може відмовити у прийнятті кримінальної справи, якщо в ході слідчих заходів допущено процесуальних помилок.
3. Після прийому кримінальної справи прокурор зобов'язаний вивчити матеріали та після перенаправити їх до суду для призначення судового засідання.
Стаття 22. Повноваження прокуратури
1. Прокурор може виступати в ролі слідчого у кримінальній справі.
2. Прокурор повинен допомагати слідству, виступати обвинуваченням в суді.
3. Прокурор може бути присутнім під час слідчих дій, затримань та всіх інших процесів кримінального провадження.
4. Генеральний прокурор за згодою слідчої групи може своїм рішенням видати дисциплінарне стягнення державному службовцю, замість передачі справи до суду.
Стаття 23. Судовий процес
1. Суд має право провести закрите засідання.
2. Суд має право провести відкрите засідання, на якому можуть бути присутніми будь-які особи.
3. Суд вправі ухвалити рішення про здійснення судового засідання у режимі онлайн-конференції.
4. Суд має право заочно розглянути матеріали кримінальної справи, якщо вважатиме, що проведення судової процедури недоцільне, в такому разі суд виносить заочне рішення.
5. Суд має право викликати на засідання експерта для роз'яснень матеріалів кримінального провадження.
6. Суд має ухвалити виправдувальний або обвинувальний вирок.
Стаття 24. Докази кримінальної справи
1. Фотографії, відеозаписи подій, у яких відображені злочинні дії.
2. Документи, файли, що доводять злочинність дії.
3. Предмети, знайдені під час огляду місця та/або обшуку або поверхневої перевірки.
4. Свідчення.
5. Визнання провини підозрюваним.
Стаття 25. Презумпція невинуватості.
1. Ніхто не зобов'язаний свідчити проти себе та/або близьких.
2. Будь-яка особа вважається невинуватою, доки її вина не доведена шляхом кримінального провадження, надалі судом.
3. У разі насильницьких необґрунтованих актів з боку слідчого органу, підозрюваний, свідок чи інша особа, яка фігурує у кримінальному провадженні, не підлягають незаконному арешту.
Стаття 26. Права та обов’язки учасників засідання
1. Учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, подавати докази, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти, оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
2. Учасники справи зобов’язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи, з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.
3. У випадку невиконання учасником справи його обов’язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.
4. За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.
Стаття 27. Правила поведінки під час судового засідання
1. Правила поведінки під час судового засідання: заходити до зали судового засідання можна лише після запрошення судового розпорядника або секретаря судового засідання, при вході судді або колегії суддів до зали судового засідання необхідно вставати та підводитись кожного разу, коли до вас звертається суддя, звертатись до судді словами «Ваша честь», задавати питання та відповідати на них необхідно стоячи, відповідати на запитання правдиво, лаконічно, зрозуміло та голосно, щоб могли почути усі присутні у залі судового засідання, ввічливо звертатись до учасників процесу, не перебивати суд та учасників процесу, не сперечатися із судом, передавати суду документи чи інші матеріали, що стосуються справи через судового розпорядника чи секретаря судового засідання.
2. Негативні наслідки порушення правил поведінки в суді:
1) Попередження: за порушення правил поведінки у судовому засіданні;
2) Видалення порушника із зали: за порушення порядку після того, як суд виніс попередження за наявності в діях відвідувача суду ознак адміністративного або кримінального правопорушення.
Стаття 28. Виконання судових рішень
1. Виконання рішень судового засідання:
1) За виконання судового рішення відповідають правоохоронні органи та керівництво засудженого, в тому разі якщо він є державним службовцем;
2) За транспортування засудженого до в’язниці відповідає державна кримінально-виконавча служба.
2. Виконання заочних рішень суду:
1) За виконання заочних рішень суду відповідають правоохоронні органи та керівництво засудженого, в тому разі якщо він є державним службовцем;
2) Керівництво затриманого зобов’язано по першому проханню правоохоронних органів видати засудженого для виконання судового рішення, тобто ув’язнення;
3) На виконання судового рішення по звільненню з посади засудженого у його керівництва є 24 години, у причині звільнення вказується відповідна стаття статуту організації, яка забороняє порушувати законодавство а також ЗЧС/ЧС, якщо суд виніс відповідне рішення.
Стаття 29. Поняття рейду (облави)
1. Рейд (облава) — це особлива форма слідчої дії, часто спецоперація, що полягає у комплексному проведенні обшуку території, житлових приміщень та іншої приватної або державної власності, обшуку, затриманню та подальшому арешту всіх осіб, які підозрюються у скоєнні кримінального правопорушення.
2. Рейд може проводитись для:
1) Обшуку конкретної території;
2) Затримання конкретної особи або осіб.
Стаття 30. Правила проведення рейду (облави)
1. Обов’язкове фіксування шляхом відеозапису як мінімум двома оперативниками.
2. Рейд проводиться в тому випадку, якщо для цього є вагомі підстави.
3. Рейд проводиться виключно після отримання ордеру від прокуратури або суду.
4. Мінімальна кількість оперативників для проведення рейду - 8 осіб.
5. Якщо рейд проводиться декількома державними структурами - керівництво на себе бере СБУ.
6. Успішний рейд повинен пройти без жертв, особливо серед цивільного населення.
7. Оперативникам, які приймають участь у рейді забороняється відкривати вогонь першими.
8. Для забезпечення безпеки оперативників та оточуючих осіб, оперативникам дозволяється затримувати всіх присутніх на території проведення рейду, беручи їх в кайданки (виключення: особи з недоторканністю).
9. Після стабілізації ситуації оперативники зобов’язані перевірити кожного затриманого на місці та відпустити, якщо підстав для його арешту немає.
10. Для забезпечення безпеки оперативників та дезорієнтації підозрюваних, оперативникам дозволяється створити димову завісу, використовуючи M18 SMOKE.
Стаття 31. Поняття заходів примусу
1. Захід примусу — це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується правоохоронцями або військовослужбовцями відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на правоохоронні або військові органи повноважень. Обраний захід примусу має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним. Обраний захід примусу є законним, якщо він визначений законом. Правоохоронцям та військовослужбовцям заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України.
2. Обраний захід примусу є необхідним, якщо для виконання повноважень неможливо застосувати інший захід або його застосування буде неефективним, а також якщо такий захід заподіє найменшу шкоду як адресату заходу, так і іншим особам.
3. Застосований захід примусу є пропорційним, якщо шкода, заподіяна охоронюваним законом правам і свободам людини або інтересам суспільства чи держави, не перевищує блага, для захисту якого він застосований, або створеної загрози заподіяння шкоди.
4. Обраний захід примусу є ефективним, якщо його застосування забезпечує виконання повноважень поліції.
5. Правоохоронець або військовослужбовець зобов’язаний негайно зупинити застосування певного виду заходу примусу в момент досягнення очікуваного результату.
Стаття 32. Стадії заходів примусу
1. Перша стадія, Усні вимоги — виразні та структуровані усні вимоги співробітника правоохоронних органів або військовослужбовця до суб'єкта застосування сили. Найчастіше співробітник правоохоронних органів або військовослужбовець має право доповнювати свої вимоги припинення протиправних дій, вказуючи на наслідки яких вони можуть призвести. Тим самим покращуючи ступінь розуміння відповідальності суб'єктом. До усних вимог також входять вимоги через мегафон службового автомобіля.
2. Друга стадія, Фізичний вплив (сила);
3. Третя стадія, Застосування спеціальних засобів;
4. Четверта стадія, Застосування вогнепальної зброї;
Стаття 33. Фізичний вплив (сила)
1. Фізичний вплив — застосування будь-якої фізичної сили, спеціальних прийомів боротьби, а також поліцейських дубинок з метою припинення протиправних дій.
2. Правоохоронець або військовослужбовець може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших заходів примусу не забезпечує виконання правоохоронцем або військовослужбовцем повноважень, покладених на нього законом.
3. Для ефективного застосування цього заходу примусу керівництво державних структур повинно проводити регулярні тренування з підвищення фізичної підготовки особового складу.
Стаття 34. Застосування спеціальних засобів
1. Спеціальні засоби як заходи примусу — це сукупність пристроїв, приладів і предметів, спеціально виготовлених, конструктивно призначених і технічно придатних для захисту людей від ураження різними предметами (у тому числі від зброї), тимчасового (відворотного) ураження людини (правопорушника, супротивника), пригнічення чи обмеження волі людини шляхом здійснення впливу на неї, з чітким регулюванням підстав і правил застосування таких засобів.
2. Для виконання своїх повноважень правоохоронці та військовослужбовці можуть використовувати такі спеціальні засоби: наручники (кайданки), електрошокові пристрої контактної та контактно-дистанційної дії, засоби, споряджені безпечними димоутворюючими препаратами, водомети, бронемашини та інші спеціальні транспортні засоби, пристрої, гранати, боєприпаси та малогабаритні підривні пристрої для руйнування перешкод і примусового відчинення приміщень.
3. Загальні правила застосування спеціальних засобів:
1) Наручники (кайданки) застосовуються:
- до особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення та чинить опір або намагається втекти;
- під час затримання особи;
- під час конвоювання затриманого або заарештованого;
- якщо особа своїми небезпечними діями може завдати шкоду собі та оточуючим;
- проведення процесуальних дій з особами у випадках, коли вони можуть створити реальну небезпеку оточуючим або собі;
2) Електрошокові пристрої контактної та контактно-дистанційної дії застосовуються для:
- відбиття нападу на правоохоронця, військового,, іншу особу та/або об’єкт, що перебуває під охороною;
3) Засоби, споряджені безпечними димоутворювальними препаратами, застосовуються для:
- забезпечення маскування дій правоохоронців або військовослужбовців, спрямованих на затримання особи, яка чинить збройний опір, або для того, щоб примусити таку особу залишити територію (транспортний засіб, будівлю, споруду, земельну ділянку), на якій вона перебуває;
- звільнення особи, незаконно позбавленої свободи;
4) Водомети, бронемашини та інші спеціальні транспортні засоби застосовуються для:
- припинення групового порушення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень;
- відбиття групового нападу, що загрожує життю та здоров’ю людей;
- примусової зупинки транспортного засобу, водій якого не виконав законні вимоги правоохоронця або військовослужбовця зупинитися;
- затримання озброєної особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення;
5) Пристрої, гранати, боєприпаси та малогабаритні підривні пристрої для руйнування перешкод і примусового відчинення приміщень застосовуються для:
- затримання особи;
- звільнення особи, незаконно позбавленої свободи, яка знаходиться у приміщенні.
Стаття 35. Застосування вогнепальної зброї
1. Застосування вогнепальної зброї є найбільш суворим заходом примусу.
2. Правоохоронець або військовослужбовець уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки після попередження про необхідність припинення протиправних дій і намір використання ним вогнепальної зброї.
3. Правоохоронець або військовослужбовець уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки з метою заподіяння особі такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в такій обстановці, для негайного відвернення чи припинення збройного нападу.
4. Правоохоронцю або військовослужбовцю заборонено застосовувати вогнепальну зброю в місцях, де може бути завдано шкоди іншим особам, а також у вогненебезпечних та вибухонебезпечних місцях, крім випадків необхідності відбиття нападу або крайньої необхідності.
5. Правоохоронець або військовослужбовець може взяти до рук вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в обстановці, що склалася, можуть виникнути підстави для її застосування.
6. Правоохоронець або військовослужбовець уповноважений у виняткових випадках застосовувати вогнепальну зброю:
- для відбиття нападу на правоохоронця або військовослужбовця, при загрозі їхньому життю;
- для захисту осіб від нападу, що загрожує їхньому життю чи здоров’ю;
- для звільнення заручників або осіб, яких незаконно позбавлено волі;
- для відбиття нападу на об’єкти, що перебувають під охороною, конвої, житлові та нежитлові приміщення, а також звільнення таких об’єктів у разі їх захоплення;
- для затримання особи, яку застали під час вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину і яка намагається втекти;
- для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю і здоров’ю людей та/або правоохоронця/військовослужбовця;
- для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю людей та/або правоохоронця/військовослужбовця;
- для примусового припинення польоту повітряного судна, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що таке судно використовується для вчинення правопорушення або становить загрозу життю чи здоров’ю людей та/або правоохоронця/військовослужбовця, шляхом пошкодження чи знищення повітряного судна.
7. Застосування вогнепальної зброї без попередження допускається:
- при спробі особи, яку затримує правоохоронець або військовослужбовець із вогнепальною зброєю в руках, наблизитися до нього, скоротивши визначену ним відстань, чи доторкнутися до зброї;
- у разі збройного нападу, а також у разі раптового нападу із застосуванням бойової техніки, транспортних засобів або інших засобів, що загрожують життю чи здоров’ю людей;
- якщо особа, затримана або заарештована за вчинення особливо тяжкого чи тяжкого злочину, втікає із застосуванням транспортного засобу;
- якщо особа чинить збройний опір;
- для припинення спроби заволодіти вогнепальною зброєю.
Останнє редагування модератором: